Регульовані доходи

Регульовані доходи - це ті грошові надходження, які передаються з Державного бюджету до місцевих бюджетів з метою збалансування доходів та видатків (міжбюджетні трансферти).

Ремітент - векселедержатель, вказаний у тратті, в результаті передачі йому трасантом права на отримання грошей від трасата.

Рефінансування державного боргу - розміщення нових державних позик для погашення заборгованості за вже випущеними.

Ризик - усвідомлення можливості небезпеки виникнення непередбачуваних втрат очікуваного прибутку, майна, грошей у зв'язку з випадковими змінами умов економічної діяльності, несприятливими обставинами, який вимірюється частотою, ймовірністю виникнення того чи іншого рівня витрат.

Портфель фінансових ресурсів

Портфель фінансових ресурсів громадян включає як власні, так і позичені цінності.

Прибуток – частина отриманого на вкладений капітал чистого доходу підприємства, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності. Він є важливим показником ефективності виробничо - господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів.

Приватизація - це придбання юридичними і фізичними особами у держави й органів місцевого самоврядування майна в приватну власність.

Проценти - це дохід, що сплачується на користь кредитора за умовами угоди про позику або про випуск державних цінних паперів.

Той хто повернув нації наймення

«Грушевський сполучає в собі дві гігантські творчі постаті: найбільший дослідник тисячолітньої історії України і найбільший творець живої історії — великого відродження України XX століття», — так сказав про нього один з найвідоміших літературознавців з української діаспори Юрій Лавріненко. Якби Грушевський лишився тільки автором знаменитої «Історії України-Руси», то й тоді його роботу можна було б визначити явищем більшим, аніж науковий подвиг.

Є в тому якась закономірність, що титанам випадають особливо нелегкі часи, що доля щедро відмірює їм, здавалося б, абсолютно нездоланні для людини труднощі. І це особливо виразно помітно саме на житті Михайла Грушевського.

Але попервах у нього все складалося просто й легко. Первісток у родині Грушевських побачив світ у Холмі (там тоді вчителював батько). Сім'ї часто доводилося переїздити з місця на місце, оскільки Грушевського-старшого переводили на нові посади в нові навчальні заклади.
Синові випало дитинство серед книг, він, як згадував ті роки сам, «із запалом читав все, що міг дістати». А навчання в Тифліській гімназії дало доступ до хороших бібліотек, і він зумів сповна використати цей шанс. Очевидно, кожен, хто знав його тоді зблизька, не міг не дивуватися з його рідкісної освіченості. Особливо ж добре він простудіював українську історію.

До університету Святого Володимира в Києві прийшов юнак, який уже твердо знав своє покликання. 1894 рік у житті Грушевського двічі знаменний. Він захистив дисертацію став професором Львівського університету. На його лекції ходять усі студенти-українці. Він стає однією з найпомітніших постатей з-поміж інтелігенції. Грушевський швидко став душею наукового товариства імені Тараса Шевченка, його об'єднуючою силою. Його залізна воля й організаторські здібності прислужилися у справі плекання справжнього культурного відродження.

Дивно, коли він, поглинутий громадськими клопотами, встигає стільки працювати. Він пише літературно-критичні статті, рецензії, редагує «Літературно-науковий вісник», а головне, народжується його славнозвісна «Історія України-Руси» — найважливіша праця всього життя
великого історика.

Наближалася перша світова війна. Грушевський відчував, що він повинен бути там, де, на його думку, найближчими часами мали відбутися дуже важливі в житті всього народу події. І ось він вирушає до Києва.

Уже в березні 1917 року під час заснування в Києві Центральної Ради Грушевського тріумфально обирають її головою. Ось підсумок його тодішньої діяльності в оцінці Юрія Лавріненка: «Отже, за якихось десять місяців Грушевський об'єднав у самостійній державі націю, яка напередодні революції у великій своїй масі не знала свого ім'я».

У важкий для України час першим її президентом було обрано Михайла Грушевського. Але Україна втратила свою незалежність.

Михайла Грушевського чекала доля емігранта. Попервах він і там не відходить од політичної діяльності.

З тривогою ловить усі новини з України. Звичайно ж, йому хочеться сподіватися на краще, хочеться бути там, зі своїм народом. 1924 року на запрошення уряду УРСР він повертається додому й очолює історичну секцію Академії наук.

Але його скоро вивозять до Москви.

Зараз ми робимо лише перші кроки в освоєнні грандіозної творчої спадщини Михайла Грушевського.
Сьогодні, як і тоді, коли Грушевський був президентом України, він лишається лідером відродження нації. Адже він — з нами. У наших думках, вірі й боротьбі за суверенну українську державу.